Житомирська область
Online Translate
Рубрики
Банери

Интернет реклама УБС
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















«Демократія по-андрушівськи», або як районна влада забезпечувала «чесні та прозорі» вибори

Районна нарада за підсумками 2004 року. В залі будинку культури поважна аудиторія: керівники району, керівники підприємств, сільські голови, керівники організацій, установ, бізнесмени, передовики виробництва, профспілкові лідери, високий гість з обласного центру. Нарада відбувається у п’ятнщю – тоді, коли вже відомо рішення Верховного Суду, коли в офіційних виданнях опублікована постанова ЦВК про остаточні результати переголосування, коли в Україні вже є новий Президент.

Усе йде за планом: доповідь, виступи, вшанування передових колективів і окремих передовиків. Але чомусь висока нарада обминає мовчанням факт обрання Президента. Так, наче і не було кількамісячного протистояння влади і народу, наче минулі вибори – така собі сіра буденність, про яку і згадувати не варто…
А тим часом відкривав нараду голова районної державної адміністрації М.М.Олещенко – низовий елемент вертикальної владної структури, на вершині якої стоїть саме Президент України! Попередній, Леонід Кучма, котрий підписував указ про призначення пана Олещенка на цю посаду, свою кандидатуру на третій термін не виставляв. Тому незалежно від результату голосування голова райдержадміністрації був у становищі невизначеності: залишить його на посаді новий Президент чи ні. Цікаво, а якби переміг В. Янукович, керівник району так само проігнорував би цей факт?
І ще від вчорашніх лютих прихильників екс-кандидата з числа нашої провінційної еліти можна почути: порушення були з обох сторін, це звичайна практика виборів. А тепер помаранчеві прийшли до влади, і розпочнеться полювання на відьом…
Тому й не хочеться поспішати перегорнути сторінку вчорашнього дня. Хочеться ще раз заглянути в неї і спробувати зрозуміти: що ж все-таки відбулося?

Війна без оголошення війни як такої

Теплий ранок 4 липня 2004 року. Чистий схід сонця обіцяє гарний день, як і настрій у людей, що після 5-ї години почали збиратися на центральному майдані Андрушівки для поїздки до Києва. Привід для такого настрою більш ніж достатній: їдемо на підтримку Віктора Ющенка, який у цей день подає документи на реєстрацію кандидатом у Президенти України, і на Співочому полі має відбутися всеукраїнська акція. Чекаємо на замовлені автобуси.
Проте автобусів немає. Люди, що йдуть зі сторони базару, кажуть, що наш транспорт затриманий там працівниками ДАІ. Привід формальний, але автобусів з Андрушівки не випускають. Все ж таки близько шістдесяти прихильників «Нашої України» добираються до Житомира, там групами по декілька чоловік сідають на маршрутні таксі…
Маршрутку, в якій їхав я, на трасі Житомир — Київ довжиною в 130 кілометрів автоінспектори зупиняють декілька разів. Заглядають в салон, допитуються у водія: кого везете? Чи, бува, не учасників мітингу? Посилені міліцейські наряди вздовж траси створюють враження, що йде масова облава на банду особливо небезпечних злочинців. Усе це виглядає дико і неприродно… Скажу відверто: справжнє усвідомлення факту, що влада фактично розпочала війну проти власного народу, прийшло до мене саме під час поїздки 4 липня.
Подібне повторилося і 23 жовтня, коли загальнонаціональний мітинг проходив під стінами Центральної виборчої комісії: у той день з Житомира до 12-ї години дня не вийшла жодна маршрутка на Київ. «З технічних причин», — лунало оголошення по автовокзалу. Водії ж пояснювали: нас попередили — той, хто поїде в столицю, позбавиться ліцензії, їхали рейсовими автобусами. І бачили на власні очі, як працівники міліції зупиняли пасажирський транспорт і висаджували з нього усіх, хто мав на собі помаранчеву символіку…
Районний штаб «Нашої України» поселився в приміщенні відділу статистики. Будинок двоповерховий, колись тут була ще й машиннолічильна станція. Але останню давно ліквідовано. Тому більшу частину приміщення здають в оренду. Штаби партій у передвиборчі періоди розмішувались тут традиційно. Проте цього разу «Нашу Україну» виселяють за неофіційною вказівкою властей. Народний депутат П.І.Жебрівський намагається врятувати ситуацію, проте і на його звернення слідує відмова. За надуманим, зрозуміло, приводом: немає вільних кімнат. І увесь комізм ситуації в тому, що кімната, де був штаб, лишається порожньою по сьогоднішній день. Штаб же знаходить притулок у приватному будинку.
Ще на початку виборчої кампанії в будинку культури в Андрушівці збирається так званий районний форум демократичних сил на підтримку В.Ф. Януковича. Повна зала, навіть балкон не пустує. Як забезпечується явка — відомо: дзвінок з адміністрації керівнику організації з вимогою бути самому і привести з собою стільки-то чоловік.
Один за одним беруть слово оратори. Виступає начальник управління соціального захисту В.О. Шлапак. Він має розум прямо не закликати підтримати на виборах чинного Прем’єра, він просто говорить про досягнення уряду на чолі з кандидатом у Президенти, про соціально орієнтовану політику влади і як вона реалізується на місцевому рівні. (Пан Шлапак відзначиться потім, коли напередодні першого та другого турів кинеться сам і пожене всю свою команду підлеглих на села агітувати за провладного кандидата).
А ось бере слово начальник відділу культури райдержадміністрації Г.І. Білецька, державний службовець. Для Галини Іванівни законодавчих обмежень щодо агітації наче й не існує. Та й до чого тут закон, коли й так зрозуміло: за кого будуть голосувати люди, значення немає, переможцем у будь-якому випадку буде Янукович. Хто ж судить переможців?
Цікаво, що, вихваляючи кандидата, вона не обминає його кримінального минулого і на захист приводить аргумент: мовляв, що в молодості не буває, у мене є син в юному віці, і я теж хвилююся, щоб з ним нічого такого не трапилося. Так і хотілося порадити Галині Іванівні: чого ж тут хвилюватися? Якщо трапиться таке з вашим сином — ми його одразу кандидатом у президенти…
Як тільки узгодити цю тезу з народною мудрістю «бережи честь змолоду»? За логікою пані Білецької, честь можна не берегти. І не лише змолоду. Тому й чинить всілякі перешкоди опозиції за будь-яким формальним приводом. Так, М.М. Тонкоголос, помічник-консультант народного депутата П.І. Жебрівського, звертається в райдержадміністрацію з офіційним листом від імені нардепа з проханням надати залу районного будинку культури для зустрічі з виборцями. Розмовляє з Галиною Іванівною. Вона відмахується на ходу: приміщення зайняте. Адміністрація ж не знаходить потрібним навіть дати письмову відповідь народному депутату.
Подібним чином діє і червоненський селищний голова А. Науменко. На офіційну просьбу П.І. Жебрівського надати місцевий клуб для зустрічі з виборцями він пише відмову (вих. № 407 від 16.11.2004 p.).
Публічну агітаційну кампанію в районі формально проводив штаб Януковича, неофіційну — апарат районної державної адміністрації та інші держструктури. Хоча назвати ці дії неофіційними можна з великою натяжкою: М.М. Олещенко, голова адміністрації, на нарадах та семінарах особисто навчав керівників підприємств, за кого треба голосувати і як слід переконувати своїх підлеглих, щоб і вони «правильно» голосували. Найпевніші методи – шантаж і залякування. Як їх практично застосовувати, влада демонструє власноруч.
Алла Миколаївна Буланчук, працівник госпрозрахункового підрозділу відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації. Під час одного із чергових шоу на підтримку Януковича – телемоста між Києвом та Андрушівкою — вона має необережність у вузькому колі людей висловити сумніви щодо доцільності таких пропагандистських акцій, на які затрачаються великі кошти, і своє ставлення до провладного кандидата. Власне, вона має право це робити: не є державним службовцем і не підпадає під обмеження щодо агітації (хоча важко назвати агітацією звичайну приватну розмову).
Суть цієї розмови негайно стає відомою районним керівникам, її викликають у кабінет до пана Олещенка і той разом із своїм першим заступником П.С.Роєм влаштовують «наїзд», застосовуючи при цьому прямі образи. Алла Миколаївна має мужність відстоювати свою позицію і навіть пише листа з цього приводу до народного депутата П.І. Жебрівського з проханням захистити її конституційні права…
Тиск на людей чинився повсюдно й носив масовий характер. Свідчень цьому можна при бажанні зібрати багато. Багато можуть розповісти члени дільничних виборчих комісій, керівники підприємств… Але особливо діставалося працівникам державних установ, вчителям. Той, хто відмовлявся приймати правила гри, які нав’язувало керівництво району, одразу потрапляв під загрозу потрапити під «оргвисновки».
Бунтівною виявилася Андрушівська гімназія. Майже два десятки педагогів не приховували свою позицію, яку не змогли зламати ні дирекція, ні кабінети адміністрації, куди запрошували найбільш активних. І були вчителі і членами дільничних комісій, і спостерігачами від Віктора Ющенка…
Про те, як тиснули на вчителів, з трибуни мітингів розповідала вчителька гімназії О.П. Цвік. Вона виступала на обох, котрі відбулися в райцентрі після другого туру виборів. Шкода лише, що її не чули ті, хто погрожував їй і скороченням годин, і пониженням фахового статусу, і звільненням. Бо жоден з тих, хто був причетний до цього, на мітингах не був.
На закінчення другого мітингу його учасники підійшли до адмінбудинку, скандуючи «Ганьба!». Смішно і соромно було спостерігати, як у кабінетах на третьому поверсі, де знаходиться державна адміністрація, вимкнули світло і спостерігали з-за штор, що діється на вулиці.
Під час переголосування 26 грудня адміністративного тиску вже практично не було. Результат по району — 73 відсотки виборців віддали свої голоси за Віктора Ющенка. За цими цифрами відкривається безодня, котра розділила владу і людей, в тому числі на місцевому рівні.
Напередодні першого та другого туру виборів в селах району відбулися сходи громадян, котрі традиційно проходили наприкінці зими та на початку весни. Чому відбулося таке переміщення у часі, зрозуміло, як кажуть, і дурню. Сходи громадян повним ходом використовувалися для агітації, причому агітували ті, хто не мав права робити цього згідно закону.
Наприклад, на сході в Галчині агітацію за Януковича вели і сільський голова пан Пасічник, і голова райдержадміністрації пан Олещенко. В селі Гарапівка на сході перед другим туром виборів, свідчить житель А.Д. Сафонюк, той же пан Олещенко та його перший заступник П.С. Рой теж агітували за кандидата від влади…
Усі ті порушення чинного законодавства, про які йшла мова у Верховному Суді і по яких він виніс цілком справедливе рішення, мали місце у нашій тихій провінції. Було втручання влади в роботу дільничних комісій, в тому числі при голосуванні за межами дільниці, були спроби організувати славнозвісні «каруселі», був підкуп виборців… І є десятки, сотні свідків цьому — тих, хто особисто потрапляв під прес влади і готовий про це свідчити.

Про рекламно-похоронне бюро та фотомоделі

Власну роль, що чітко вписувалася в загальну систему дезінформації, котра домінувала як на телебаченні, радіо, так і у пресі, зіграла газета «Новини Андрушівщини». «Зелена вулиця» на сторінках «НА» — лише провладному кандидату. Про Віктора Ющенка – лише «чорний піар». Фігурували тут і націоналізм, і екстремізм, і фашизм, котрі начебто сповідує Ющенко. Іноді така інформація подавалася настільки некваліфіковано, настільки «притягувалася за вуха», що нічого, крім іронії, викликати не могла. Наприклад, замітка під гучним заголовком «Фашизм не пройде». В ній автор аналізує теледебати, що пройшли перед другим туром між кандидатами, відзначає, як сміливо «пішов у бій» проти свого опонента Янукович, як вдало і переконливо він говорив… А де ж тут фашизм? Він, виявляється, у тому, що Ющенко вживав у розмові слово «нація», що, на думку автора, явно свідчить про те, що Віктор Андрійович – прихильник фашизму. Переможе на виборах, переконаний автор, Янукович, і таким чином фашизм не пройде… Який зв’язок між поняттями «нація» та «фашизм», автор не пояснив: це залишилося для читача таємницею, так само, мабуть, як і для журналіста, котрий готував матеріал до друку, та редактора, який цю газету підписував.
Не дивно, що поза увагою районної газети лишилося все, що не стосувалося провладного кандидата, в тому числі і мітинги, які пройшли в Андрушівці на підтримку В.Ющенка, хоча місцеві журналісти були на них присутні. До речі, про хід голосування «Новини Андрушівщини» могли дати репортажі буквально з кожної виборчої дільниці. Адже працівники апарату райдержадміністрації, інших державних служб, деякі керівники підприємств та сільські голови були присутні там, в тому числі й на підрахунку голосів, в якості позаштатних кореспондентів районної газети!
Говорячи про газету, треба чітко розмежувати два поняття і не ототожнювати редактора з усією редакцією.
Віктор Махінчук редактором «Новин Андрушівщини» став у 1999 році, коли був обраний на цю посаду трудовим колективом, як передбачав на той час статут редакції. У 2002 році, одразу після виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування, пан Махінчук дещо порушив спокій нашої провінції, висунувши на першій після виборів організаційній сесії районної ради свою кандидатуру на пост голови райради, всупереч волі тодішнього голови райдержадміністрації П.О. Рябчука, котрий визначав всю кадрову політику. В. Махінчук на посаду голови ради не пройшов – не вистачило голосів. Але громадська думка одразу записала його в опозиціонери, пророкуючи війну з першою в районі особою з неминучою перемогою останнього як представника незрівнянно «важчої вагової категорії».
Та опозиціонера з Віктора Миколайовича не вийшло. Він так і залишився редактором газети, знайшовши, видно, спільну мову з районним керівництвом.
Знаю, що журналісти редакції подавали голоси протесту проти позиції газети у виборчій кампанії. Розумію, як важко боротися з керівником, який спирається на владу. І все ж таки…
З деяких пір, завдячуючи місцевим дотепникам, «Новини Андрушівщини» стали називати рекламно-похоронним бюро. Мабуть, через те, що вартими уваги широкого загалу «новинами» в основному були реклама та некрологи. Характер реклами носила і «промоушн» голови районної державної адміністрації. Ось статистика. В минулому році вийшло 52 номери «НА». Так-от, в цих номерах опубліковано понад 40 знімків пана Олещенка! В окремих же кількість фотографій першої особи доходила до шести… Обличчя у Миколи Миколайовича фотогенічне, тут навряд чи хто заперечить…
Між іншим, якось у приватній бесіді з Миколою Миколайовичем я прямо висловив своє здивування: невже голова адміністрації не розуміє, що в даному випадку російська приказка «маслом каши не испортишь» не підходить, що поява майже в кожному номері газети портретів «анфас і профіль» керівника явно псує, а не підвищує його імідж. На що отримав відповідь, що це, власне, і не його особиста ініціатива, а редактора газети. Однак в принципі це нічого не змінює.
Звичайно, в майже дворічній діяльності М.М. Олещенка на посаді голови районної державної адміністрації є певні здобутки, цього не можна заперечувати. Але є і прорахунки, як, власне, і має бути, бо не помиляється той, хто не робить нічого. Це нормально. Та коли постать керівника району фігурує в газеті з номера в номер у вигляді фото та у текстових матеріалах, то ніяких інших емоцій, крім роздратування та сарказму читачів, такий підхід викликати не може: що занадто, то не здраво… З цієї точки зору показовим є № 17 «НА» від 24 квітня 2004 p., присвячений річниці перебування пана Олещенка на посаді голови райдержадміністрації. Сім виступів – від заступника голови адміністрації до настоятеля місцевої православної церкви – прославляють керівника як управлінця нового типу. Якщо це «новий тип управління», то асоціюється він чомусь з епохою «дорогого і любимого» Леоніда Ілліча…
Я не берусь судити газету з правової точки зору стосовно її участі у передвиборчій кампанії. А з чисто людської, громадянської позиції іншого визначення, як ганебна, підібрати не вдається.

Метаморфози

Розмірковуючи над ходом виборчої кампанії, над логікою дій влади, до яких вона вдалася, аби забезпечити перемогу свого кандидата, доходжу до висновку, що найбільш огидною в ній є навіть не порушення закону, а спроба пов’язати усіх круговою порукою, змусити стежити один за одним, доносити (згадаймо вище наведений факт з А.М. Буланчук) і т.д. і т.п.
Взагалі, дивні метаморфози відбувалися з людьми в передвиборчі місяці. Без перебільшення, всю громадськість району потрясла зміна, яка відбулася з О.В. Пастовенським, заступником голови райдержадміністрації і колишнім директором Андрушівської ЗОШ № 2, нині гімназії. Успішний керівник одного з найкращих навчальних закладів району, педагог-новатор, лауреат Всеукраїнського конкурсу вчителів інформатики, автор декількох книг з цього предмету… На педагогічній ниві він міг і далі робити блискучу кар’єру. Але ось пан Пастовенський став заступником в адміністрації і в ході виборчої кампанії «засвітився» так, що значно втратив свій позитивний імідж.
Взагалі, навколо постаті О.В. Пастовенського в Андрушівці ходить багато чуток. Суть ось у чому. Районний штаб Януковича спочатку очолював працівник місцевого автопідприємства І.В. Шкльода. Але чи був недостатньо енергійним на цьому важливому посту, чи з якоїсь іншої причини, вже в ході виборчої кампанії поступився місцем саме панові Пастовенському, котрий не мав права цього робити як державний службовець. Тому, ходили чутки, Олександр Вікторович звільнився з роботи, щоб зіграти роль керівника штабу. Подейкували навіть, що пан Пастовенський офіційно зареєструвався в районному центрі зайнятості як безробітній.
Тоді виникає цілком логічне запитання: яким чином пан Пастовенський повернувся на посаду заступника голови райдержадміністрації одразу після виборів? Адже чинне законодавство про працю не передбачає можливості «тимчасово звільнитися». Тому повернутися на своє попереднє місце роботи міг лише через процедуру, яка вимагає досить тривалого часу і передбачена законодавством про державну службу – через конкурс.
Але фігурує й інша версія, котра, мабуть, стоїть ближче до істини: з Житомирського державного університету начебто надійшов лист з проханням надати панові Пастовенському відпустку для… написання дисертації. Кажуть, що таке розпорядження під № 83-К від 02.09.2004 р. дійсно було і називалося воно «Про надання творчої відпустки заступнику голови райдержадміністрації Пастовенському О.В.». А от чи оплачуваною була ця відпустка, чи без збереження заробітної плати, мені невідомо.
Особисто я з повагою ставлюсь до вибору кожної людини, якщо він навіть і не співпадає з моїм. Таких людей я розумію. Хоч і не погоджуюсь з ними. Не розумію тих, хто відверто порушував закон, хто топтався по людській гідності, особливо якщо він репрезентував при цьому владу, котра повинна забезпечувати закон.
Не розумію також тих, хто добре усвідомлював, що доплата до пенсій мільйонам пенсіонерів – це не турбота Януковича про найбільш знедолену частину нашого суспільства, а передвиборча подачка, що кандидат, якого він підтримує, йде у президентське крісло, використовуючи незаконні методи, хто ясно бачив, що безчинства творяться поруч, що влада в ім’я перемоги свого кандидата принижує твоїх вчорашніх колег, друзів, наставників, і при цьому вірою і правдою добровільно служив своєму обранцю.
Подібні запитання я поставив голові районної організації Партії регіонів В.Г. Гладунцю. Віктор Григорович, як районний лідер партії, що висунула Януковича кандидатом на пост Президента України, зрозуміло, підтримував свого кандидата активно, а крім того він – голова правління ВАТ «Агрофірма «Сільгосптехніка», саме в офісі агрофірми розміщувався штаб Януковича, і все відбувалося у нього на очах.
Пан Гладунець категорично заперечував участь штабу в будь-яких незаконних діях, а те, що робила адміністрація, казав він, викликала і у нього особисто, і у активу партії несприйняття, і що вони намагалися протестувати проти цього. Можливо, цілком можливо. Але цей протест не набрав, як кажуть, публічної форми, і може були лише сумнівним засобом самозаспокоєння.
Та й відповіді на деякі запитання, які я поставив Віктору Григоровичу, були не досить переконливими. Наприклад, чому в штабі Януковича постійно бували сільські голови – люди, яким законом заборонено брати участь в агітації. Мій співрозмовник пояснив, що вони допомагали сформувати виборчі комісії, мовляв, кожен з них добре знає людей в селі. Хоча, наскільки мені відомо, Партія регіонів має досить розгалужену структуру і свої первинні організації практично у кожному населеному пункті району, тому могла б формувати дільничні комісії самостійно, без участі сільських голів. А з запитанням про те, що робили сільські голови в штабі в суботу, в переддень першого туру виборів, коли дільничні комісії вже давно були сформовані, порадив звернутись до керівника штабу пана Пастовенського…
Нещодавно розмовляв з одним із державних службовців, з числа тих, хто не піддався тискові і зайняв позицію, яку й належало зайняти професіоналу на державній службі. Торкнулися в розмові й теми виборів. «Як легко мені зараз спілкуватися з людьми: з колегами, з підлеглими, – сказав він. – І совість моя чиста, і руки не в салі…» Прізвища просив не згадувати. Чому – не запитував, я його добре розумів…
А фразу «руки не в салі» запам’ятав, вона видалася мені дуже влучною. Власне, це не моє відкриття, що, напевне, був потужний стимул, котрий змусив багатьох вийти за межі права і моралі. У мене немає документальних підтверджень цьому, але про цей стимул говорить не лише увесь район, а й уся Україна.
«Бійтесь закваски фарисейської», – застерігав Ісус Христос два тисячоліття тому, та звучать ці слова так, наче Син Божий перебуває на землі в наші дні: про «пошук відьом», який, наче кінець світу, неодмінно має наступити, найголосніше говорять зараз ті, хто вчиняв грубе беззаконня, а тепер вимагають від нової влади діяти згідно закону. Сподіваюсь, що нова влада буде більш моральною, ніж попередня. Тож якщо когось притягнуть до відповідальності за конкретні незаконні дії під час виборчої кампанії, то до чого тут «полювання на відьом»?

«Є у революції початок…»

Філософ Микола Бердяєв ще на початку минулого століття писав: «Периодически являются люди, которые с большим подъемом поют: «От ликующих, праздно болтающих, обагряющих руки в крови, уведи меня в стан умирающих за великое дело любви». И уходят, несут страшные жертвы, отдают свою жизнь. Но вот они побеждают и торжествуют. И тогда они очень быстро превращаются в «ликующих, праздно болтающих, обагряющих руки в крови». И так без конца совершается трагикомедия истории».
Аби трагікомедія історії не повторювалася, потрібно не так і багато: щоб ті, хто стоїть над нами, постійно бачили перед собою не «козлів», не «бидло» з низько опущеними в пошуках підніжного корму головами, а громадян, які постійно нагадують їм, що не народ існує для влади, а навпаки.
На мітинги, які пройшли після другого туру виборів в Андрушівці на підтримку В.Ющенка, із «батьків району» не вийшов ніхто. Ніхто не посмів подивитися людям прямо в очі. Бо це може робити лише чесна, порядна, професійна і патріотична влада Прихід такої влади на рівень провінції не стільки залежить від нового Президента, скільки від самих нас, від рівня усвідомлення нами власної гідності.

Віктор Миколайчук,
м. Андрушівка (для «Вільного слова»)

Банери

Интернет реклама УБС