Житомирська область
Online Translate
Рубрики
Банери

Интернет реклама УБС
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















«Золотава» — марка родинна

В київському супермаркеті «Фуршет» я бачила ваш сир, вашу «Золотаву» ТОВ «Андрушівського маслосирзаводу». І його охоче купують…

ДОНЬКИ Оксани Юріївни Матвієнко цілком щиро заявляють їй: «Ти у нас — супер-мама!» Ірині й Марині дуже подобається, що їхню матусю знають і поважають не лише в Андрушівці, а й у столиці, що про неї пишуть і розповідають журналісти, що підприємство, яким вона керує, є одним із кращих у своїй галузі в Україні. І, нарешті, що вона розуміє їхні проблеми, поділяє їхні інтереси, що вона — найкраща, найдобріша, наймиліша…

— Ну, а як же, — посміхається жінка, — це на роботі я директор, а вдома — я дружина, мати, і сім’я —це моя радість, моя сила і опора. До того ж, душею я ще молода і взаєморозуміння з доньками й чоловіком у нас чудове.

Це ж яку треба мати мужність, силу духу й широту душі, щоб звалити собі на плечі підприємство в «епоху перемін»! Бо навіть якщо порівняти зовсім недалеке минуле — 1996-1997-і й 2002-2003-і роки, то це, як мовиться, дві великі різниці. Там — суцільний бартер і постійний головний біль — куди подіти продукцію, тут — розмірене, сплановане, ефективне виробництво, авторитетна марка й високий імідж у діловому світі.

«Житомирщина» час від часу розповідає про виробничі показники ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», тож при зустрічі з Оксаною Юріївною не хотілося говорити про цифрові показники — вони тут досить високі. Мова зайшла про її другу «сім’ю» — заводську, яка, треба сказати, чималенька — 546 трудівників (а в 2001 році було всього 95). І всім платиться зарплата, причому, досить пристойна (середня по заводу — 386 грн.), і кожному на 8 Березня, навіть чоловікам, та на Новий рік вручається подарунок. Працівники заводу отримують путівки на оздоровлення, їхні діти — на літній відпочинок. Ветерани війни — колишні заводчани не залишаються забутими, і ще кілька десятків пенсіонерів, які й не мають відношення до підприємства, отримують від нього продуктові набори в День людей похилого віку.

— Як усе це вдається, Оксано Юріївно? — запитую в директора. А вона посміхається й напівжартома відповідає:

— Усе в нас — як у нормальній сім’ї, де повинна бути турбота один про одного. А це значить, що кожен член цієї сім’ї-колективу повинен усе робити так, щоб усій родині було добре, заможно, комфортно.

Мова все ж заходить про виробництво й директор ілюструє свою беручкість справжньої господині.

— Завод приймає для переробки за добу 120 тонн молока, з них 100 тонн — від населення із трьох областей, у тому числі з восьми районів Житомирщини. А молоко сьогодні продадуть тим, кому вірять, хто розрахується за нього копійку в копійку. Отож розрахунок із здавачами щомісяця — для нас закон. В Андрушівському районі в усіх селах на молочних пунктах ми встановили холодильники, прилади для первинного визначення якості молока — і це убезпечує від втрат його.

Звичайно, спеціалістам заводу ота удача не йде до рук «самопливом». За кожним кроком — виваженість і розрахунок: чи вигідно це для підприємства, чи сприятиме його ефективній роботі?

— Ну чому ми маємо платити по 60 доларів за газ, коли покрутилися мої спеціалісти на ринку й знайшли його по 57 — 58 доларів? Або ж якщо енергетики висувають такі умови, що, по суті, ми повинні їх кредитувати. Навіщо нам такий постачальник? Ми теж знайшли іншого. Фляги, маслотару, марлю, запчастини і десятки інших матеріалів завод закуповує не там, де прийдеться, в перекупників через десяті руки, а налагоджує співпрацю напряму з виробниками.

— Оце вам і вся арифметика, — говорить директор, — копійка до копійки, в усьому має бути розрахунок, розумний ризик і відповідальність за кожну, найдрібнішу справу. Як у себе вдома, в своєму господарстві.

Кому-кому, а Оксані Юріївні про це б не знати! Після закінчення інституту молочної промисловості дипломованим спеціалістом прийшла на завод, а працювати спочатку довелося сироваром. У цеху ми з нею підходили по крутих сходинках до величезних чанів, де виготовляються одні з найпопулярніших сирів андрушівської фірмової марки «Золотава».

— Ось тут я вистояла чимало, — із невловимим сумом говорить жінка. — А потім пройшла всі сходинки зростання, тож від мене нічого не приховаєш, і запитань суто технологічних для мене не існує.

Запитання, і скоріше, самій собі, в директора виникають, коли тиск обставин, здається, просто неможливо витримати, навіть хочеться все просто кинути…

— Ви ж знаєте, — пояснює Оксана Юріївна, — у нас панує якась незнищенна традиція: хто не працює, його полають чи пожаліють. А от хто працює, так його ж дев’ятим валом накривають перевірки. Тут тобі й санстанція, і ветслужба, й екологія, й пожежники, податківці — і кінця-краю їм не видно. Та ще коли в один і той же день нагряне до тебе вся ця компанія — сил немає, хочеться піти.

Та наступного ранку збирає керівник спеціалістів, своїх найперших помічників, і каже: «Треба працювати».

І відзнаки за ту працю в її кабінеті, на окремому столі, не вміщуються. Золоті медалі й дипломи сирам «Буковинський» і «Голландський» та в номінації «Краща торгова марка України», громадський знак якості «Вища проба», міжнародна нагорода «Європейська якість», золоті медалі й дипломи сирів «Едам», «Гауда», «Мармуровий», нагороди виставок-ярмарків «Скатерть-самобранка» й «Агромаш-2003». Та є нагорода, мабуть, наймиліша серцю Оксани Юріївни. Нещодавно донька Ірина, приїхавши зі столиці, похвалилася:

— Мамочко, в київському супермаркеті «Фуршет» я бачила ваш сир, вашу «Золотаву». І знаєш, його охоче купують. Мені було так приємно!

О.Ю.Матвієнко вдячна долі за те, що для заводу вона виявилася такою вдатною. Завдяки інвестору, який повірив у його перспективу і вклав гроші, завдяки людям, відданим своїй справі, майстровитим і працьовитим. Одні тут працюють зовсім недавно, інші, як-от начальник лабораторії Ніна Григорівна Павленко, — вже 38 років. Але всіх їх об’єднує почуття спільності й взаємовідповідальності, яке народжується й виховується в мудрій родині.

Іраїда Голованова
Житомирщина

Банери

Интернет реклама УБС