Житомирська область
Online Translate
Рубрики
Банери

Интернет реклама УБС
Статистика сайта
Відвідувачі за останні 24 години


 
Маркет Будівельний Дім

Доторкнися серцем до подвигу

22 червня 1941 року… Цей страшний день розділив життя на до і після війни. Смертю, жахом, спустошенням, покаліченими людськими долями розпочалася війна.
Тоді я була студенткою філологічного факультету Житомирського педінституту. На другому курсі навчання закінчила ще й вечірню школу медсестер, яка діяла при інституті. Нас поставили на облік в облвійськкоматі, ознайомили з обов’язками. Я пишалася тим, що мені присвоїли звання молодшого лейтенанта медичної служби. Тихцем всі вели мову про те, що скоро буде війна. Але нам, молодим, здавалося, що вона може бути десь, на чужій території, вірили зрадливому «Пакту про ненапад», підписаному Молотовим і Рібентропом. І ось війна… Це коротке і страшне слово вмістило в себе стільки горя, поневірянь, смертей, спогадів про стійкість людей, про любов до рідного краю. Житомир був у числі міст, які фашисти бомбардували одними з перших. Все оживає в пам’яті і знову тривожить душу… О 9-ій годину ранку студенти зібрались на подвір’ї навчального закладу, вишикувалися в колони і пішли на площу, де вже зібралося багато людей. Ніби зараз чую, як з гучномовця злітають жорсткі слова Левітана: «Сьогодні, о 4-ій годині ранку фашистська Німеччина віроломно напала на нашу державу…”, — ці слова злились із зойками сотень людей, яких охопив страх і розпач. Здавалося, що день погас, сонце вкрилося чорними хмарами. Люди розходилися з площі плачучи, з тяжкими думками. Всіх мучило одне і те ж: «Що робити?» Ми пішли в облвійськкомат, аби дізнатися, як маємо діяти далі. Там пояснили, в яких місцях Житомира будемо нести службу протиповітряної оборони. А у вільний час ми копали окопи біля гуртожитку, де і мали спати вночі, бо заходити в приміщення на ніч було заборонено, аби не піддавати ризику життя. Йшли тривожні дні. 4 липня 1941-го запам’яталося назавжди. Було спокійно, і сирен не було чути. Ми вирішили йти спати в кімнати. А вдосвіта хтось настирливо постукав у двері. Злякалися, думали, що це комендант. Нас розбудив декан факультету, щоб повідомити, що вночі всі керівники міста виїхали, а німці вже в Новоград Волинському. Просив, щоб спішно забрали свої залікові книжки, інші документи і добиралися до домівок, бо транспорту ніякого немає. З мого села Білка нас було троє дівчат. Як іти пішки додому — не знали, бо завжди добиралися поїздом. Пішли на вокзал в надії, що зустрінемо когось із земляків. Та нікого із своїх не побачили. Розгублені, з плачем повернулися в гуртожиток. Сам Бог змилувався над нами — там на нас чекав батько однієї з подруг. І неймовірно зрадівши, що у нас уже є провідник, який знає найкоротший шлях до Коростеня, спішно рушили в дорогу. Вже смеркло, як ми добралися до Коростеня, а вдосвіта були в Білці. Це був лише початок страждань. 7 липня вирушили з батьками в евакуацію, бо знали, що фашисти влаштовують облави, насильно забирають молодь в Німеччину. Евакуація була невдалою. Ми майже два тижні стояли під м. Ржищів, але переправитися через Дніпро так і не змогли. Змучені безперервними обстрілами ворожої авіації, голодні змушені були повернутися додому. А потім жили в постійному страху. Мешкали в підвалі, ховаючись від людей і поліцаїв, пізніше налагодили зв’язок з партизанами, допомагали їм, аби швидше здолати ненависного ворога. Найщасливішою миттю був переможний, травневий ранок 1945-го, бо стільки натерпілися за час війни, стільки горя і смертей вона принесла майже в кожну родину. Я низько схиляю голову в щирій жалобі перед тими, хто ціною життя виборов Перемогу. Мої спогади про маленький відрізок воєнної доби — це лише мить, часточка того страшного горя, яке довелося пережити нашому народу. Нам, старшому поколінню, правду про війну потрібно розповідати молоді, аби вона берегла мир на землі, пронесла через усе життя вогник добра, вдячну пам’ять, чистоту юнацьких літ. Це вам, молодим, дбати про майбутнє України, вчитись поєднувати своє особисте з громадським, слова з ділами. Не будьте байдужими до тих, хто, перемагаючи смерть, зберігав почуття обов’язку перед Батьківщиною, громив фашистів, наближаючи Перемогу.

Надія Данильчук,
м. Андрушівка

Банери

Интернет реклама УБС
website 9 из 10 на основе 87 оценок. 30 пользовательских отзывов.